про голуба, ондатру і козу

нині думала в метро наскільки деталі з дитинтва важливі і як з малих дрібниць виводиш собі цілу науку...

...колись знайшла голуба на подвір"ї. якийсь котисько втсромив йому кігтя під крилом - глибока рана, яка гноїлася. ми його забрали в клітку, мама сказала, що тре купити в аптеці стрептоцид і засипати потовчені в порошок таблетки в ту ранку, промивати перекисю. отак ми з ним і лікувалися з тим голубом десь місяць. літати він не вмів, але всеожно жив в клітці, шоб ніхто йому не зашкодив. я його випускала з клітки і ми гуляли. він ходив, шось порпав в траві. я вчилася від нього вуркати. помітила, шо якшо стукати-дзелебати наприклад цвяхом по трубі, то він починає енергійно порпатися в траві і шось клювати. ранка зажила. я його підкидала, шоб він знов собі нагадав як то літати. і одного дня він таки полетів. я навіть не бачила того урочистого моменту, бо якраз була в школі. було троха сумно, але згодом..
згодом ввечері він прилетів до нас зі своєю білою голубкою. ми їм ще до кінця літа залишали пшеницю зверху на клітці для кролів...

я тоді зрозуміла, що наскільки б добре не було з кимось, не варто його тримати в клітці... справжня любов вчить дарувати свободу, відпускати.. бо набагато більше щастя бачити щасливих і свобідних, ніж засмучених і поневолених...навіть якшо ти знаєш, шо більше ніколи не побачиш...

****

одної зими моя мама полізла в льох по закрутки і раптом ВЕРЕСК! КРИК!! і мама - (моя завжди спокійна, врівноважена мама) - з переляканим виглядом вискакує з льоху, тицяє туда пальцями і ледве може виговорити "Щур!" Потім в льох поліз тато. виявилося до нас якимось чином залізла ондатраSmile була ще зима, тому випускати її було даремне.(вона випустилася весною - прогризла дірку в спальні і пішла.) ми її посадили в клітку, поставили ванночку з водою (ондатри люблять плавати і все миють руками!!! то ДУЖЕ гарно виглядає:)), насипали сіньця. вона їла моркву, бурячки. спала в своїй "спальні" встеленій сіном. навіть дозволяла себе гладити. але одного разу вона їла, я простягнула руку шоб її огладити і вона мене вкусила за пальця.
я не гнівалася на неї. бо зрозуміла, шо винна я - вона просто не очікувала мого руху, відповідно злякалася і вирішила себе захистити.

думаю з людьми так само - не варто гніватися і ображатися, якшо тебе просто не зрозуміли і насварили. бо мабуть ти не так пояснила..

****
про мою козу ви чули вже мабуть багато. як її ще малим козеням білим приніс тато зимою до хати, а вона стрибала по кімнатах і пісяла в кухні на підлозі. як вона любила їсти одяг, церати, папір. ну і звичайно ромбамбар, листя винограду, лизати з долоні сіль. яка вона була чистюля, шо не їла якшо шось впало на землю - тре було мити. як ми її купали літом з шампунем:) як ми її раз повели пастися, і прийшлося самим зривати їй траву і годувати з руки (вона не вміла пастися, мій дідо їй привозив траву)
але найголовніше як вона любила буцатися - особливо дітей. як могла запросто вибити двері на подвір"ї. вибігала було до хати, буцнула мене, так шо я впала прямо дупцею в калюжу від ринви:)
та й взагалі мина подвір"я ходили тільки з віником або голосно кричали Баба!!! і баба прибігала нас рятувати від буйної кози.
тоді ми думали, шо то вона так не любить дітей.

потім в класі 9 ми читали Маркеса - Страриган з крилами - і писали на то якийсь твір. і тут я зрозуміла. насправді Базька ДУЖЕ любила дітей! вона й сама була дитиною і просто хотіла подуріти. та й того чіпала дітей, бо чула в них однодумців. від тоді я її ще дужче полюбила... і старалася з нею разом побігати і повар"ювати..і вже не сердилася, не втікала і не кричала "БАба!", коли вона починала жувати прямо на мені низ мого светра в той час, як я підмітала подвір"я...
і не знаю чого, але я й досі згадую ту козу, як доброго старого друга, невід"ємну частину мого дитинства...

Базька мене навчила, шо часом речі здаються не такими як є насправді. і за зовнішньою дикістю, різкістю може ховатися ніжність і любов...

писане 06 квітня 2009 року